Екскурсія в музеї українознавства спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 28 з поглибленим вивченням англійської мови Шевченківського району міста Києва 

Ведучий № 1

Шановні гості! Ми з вами знаходимося в етнографічному музеї нашої школи. Нам і самим приємно бувати тут, де тепло й затишно, впадає у вічі калинова китиця, рушники й вишиванки, чепурні горщики та розписні тарелі.

Відкриває експозицію музею карта нашої суверенної держави – України.

Ведучий № 2

          Україно! Ти для мене – диво!

          І нехай пливе за роком рік,

          Буду, мамо, горда і вродлива,

          З тебе дивуватися повік.

               Василь Симоненко «Україні»

          Любіть Україну, як сонце любіть,

          Як вітер, і трави, і води…

                                                                                              В годину щасливу і в радості мить,

                                                                                              Любіть у годину негоди.

                                                                                               Любіть Україну у сні й наяву,

                                                                                               Вишневу свою Україну,

                                                                                               Красу її, вічно живу і нову,

                                                                                               І мову її солов’їну.

                                                                                                     В. Сосюра «Любіть Україну»

Ведучий № 3

Україна – суверенна держава.

Столиця – місто Київ.

Зручне географічне розташування сприяє розвиткові економічних відносин із сусідніми країнами. Головна водна артерія України – ріка Дніпро. На території нашої країни є велика кількість природних багатств.

Рельєф України переважно рівнинний, але є гірські райони – Українські Карпати. Кліматичні умови та переважання в ґрунтовому покритті родючих чорноземів сприяють розвиткові сільського та лісового господарства.

Ведучий № 4

У надрах України є майже всі основні види корисних копалин, а рослинний світ відзначається різноманітністю видового складу. У лісовому фонді країни наявні цінні хвойні та листяні породи дерев, а також значні ресурси трав’яних рослин. На території України є багато диких тварин: хутрових звірів, мисливських птахів та промислової риби.

Ведучий № 5

Залишки місць поселень найдавніших людей на території нашої країни належать до раннього палеоліту, тобто періоду близько 500 тисяч років тому. На території сучасної України жили поляни, сіверяни, древляни, волиняни, тиверці.

У другій половині ІХ століття завершився тривалий процес становлення Київської Русі. Українська народність остаточно сформувалася у XIV-XV століттях.

У першій половині XVI століття виникла Запорізька Січ, яка стала центром козацтва в Україні. Зростання козацтва сприяло розширенню етнічної території українського народу, розвиткові його побуту та культури.

Ведучий № 6

Державні символи України – це синьо-жовтий Прапор, Герб у вигляді тризуба та Гімн «Ще не вмерла Україна», авторами якого є поет Павло Чубинський та композитор Михайло Вербицький.

Державний Прапор України являє собою дві рівновеликі горизонтальні смуги синього й жовтого кольорів. Співвідношення ширини прапора до його довжини становить 2:3.

Кольори Державного Прапору України походять від герба Галицько-Волинської держави. В європейській геральдиці синій колір символізує великодушність, чесність, вірність, а жовтий колір є символом могутності та багатства. Також існує популярне негеральдичне тлумачення, за яким на нашому Прапорі синій колір – це небо, а жовтий – пшеничне колосся.

День Державного Прапора в Україні відзначають щорічно 23 серпня.

Ведучий № 7

19 лютого 1992 року Верховна Рада України ухвалила постанову «Про Державний Герб України», якою було затверджено «Тризуб, як малий герб України» й, відповідно, головний елемент великого герба нашої країни.

З найдавніших часів тризуб шанується як магічний знак та оберіг. Його зображення археологи зустрічали в багатьох пам’ятках культури, датованих першими століттями нашої ери. Перша згадка в літописах про такі знаки належить до Х століття. За часів Київської Русі тризуб стає великокнязівським знаком.

Уважно придивившись до Герба України, можна прочитати слово ВОЛЯ, що уособлює одвічну мрію українського народу.

Ведучий № 8

До найбільших святинь будь-якого народу належить національний гімн. В Україні роль національних гімнів виконували «Заповіт» Тараса Шевченка, «Вічний революціонер» Івана Франка.

Справжнім усеукраїнським, національним, а згодом і Державним Гімном стала пісня «Ще не вмерла Україна». 15 січня 1992 року Верховна Рада України затвердила музичну редакцію Державного Гімну, а 6 березня 2003 року Парламент України ухвалив запропонований тодішнім президентом Леонідом Кучмою Закон «Про Державний Гімн України». Законопроект передбачав затвердити як Державний Гімн національний Гімн на музику Михайла Вербицького зі словами тільки першого куплету і приспіву пісні Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». Виправлено й першу строфу Гімну, яка тепер звучить: «Ще не вмерла України і слава, і воля».

Ведучий № 9

Рідний край… Починається він від батьківського порогу, від маминої пісні. А ще починається він з прадавніх коренів нашого роду. Роде наш красний! Не маємо права не знати ми, не пам’ятати, не вивчати, не шанувати свого родоводу.

Тому і звернулися ми до життєдайних джерел нашого народу, до минувшини, до відродження.

Багато повсякденних речей тут оточує нас. Є й унікальні: одяг нареченої ХІХ століття, твори народного мистецтва. Є праска, глечики, макітри…

Усі ці речі, що несуть печать минувшини, не просто німі експонати.

Ведучий № 10

Земля, на якій ми з вами живемо, нерозривно пов’язана з іменем геніального поета Тараса Григоровича Шевченка. Ось ожив, заговорив з візерунку проникливий погляд Великого Кобзаря. Це робота учениць 10-А класу.

«Село на нашій Україні – неначе писанка село…» Кожному відомі ці рядки Тараса Шевченка.

Розцвітають на писанках «троянди» й «сонечка», найрізноманітніші орнаменти, сюжети. Що не село, що не область – свої, неповторні…

Ведучий № 11

Одяг нашого народу почав зароджуватися в ХІ столітті.

Одяг нареченої ХІХ століття. Вишивану блузку та спідницю своєї бабусі представила вчителька Турік Уляна Львівна, яка працювала в нашій школі викладачем біології. Вишивані килимки з Івано-Франківщини й український костюм надала у наш музей колишня викладач фізики Король Оксана Георгіївна. Чоловічу весільну сорочку принесла Ярош Марія Дем’янівна, яка викладала математику. Сукню вишила колишня учителька англійської мови Орлова Алла Сергіївна, а рушники представила Козацька Анна Семенівна, яка викладала в нашій школі німецьку мову.

А ось зразки вишивок різних областей України, виконані учнями, випускниками й викладачами нашої школи.

Ведучий № 12

У давніх обрядах, піснях, художній літературі широко використовуються народні символи. Виникнення символів сягає в глибину століть.

У символах відображені прагнення людей, їхня історія, традиції. Лелеки, голуб, калина, верба, тополя, мальви, барвінок – одвічні українські символи. У них відображено найсвятіше, найсокровенніше – любов до рідної землі, народу. У народі кажуть: «Без верби і калини – нема України».

Калину оспівували Тарас Шевченко та Іван Франко…

                            Зацвіла у лузі червона калина,

                            Ніби засміялась дівчина-дитина.

                            Червона калино, чого в лузі гнешся?

                            Чого в лузі гнешся?

                            Чи вітра не любиш, до сонця не пнешся?

                            До сонця не пнешся?

Квітками калини прикрашають вбрання молодої, а калиновими гілками її дім.

Ведучий № 13

А ось барвінок. Ця рослина навесні прикрашає землю килимом фіалково-синіх квітів. Барвінковим вінком за традицією вінчають голову нареченої, обвивають коровай, барвінок висаджують біля дверей будинку, як символ постійного благополуччя.

У багатьох сім’ях збереглися давні хороші традиції: прикрашати кімнату вишитими рушниками, домотканими доріжками, народними виробами.

Перед вами домоткана доріжка, зроблена руками матері нашої вчительки української мови та літератури, ініціатора створення цього музею українознавства Бехтір Тамари Михайлівни.

Ведучий № 14

Рушник на стіні… Давній наш звичай. Не було, здається, жодної оселі на Україні, котру не прикрашали б рушники. Рушник символізує чистоту почуттів, безмежну любов до рідних, до всіх, хто не черствіє душею.

Збереглась у нас на Україні давня традиція: дорогих гостей зустрічати хлібом-сіллю на рушнику. Це висока ознака гостинності українського народу.

Відряджаючи в далеку дорогу, дарують рушник на побажання щастя й добра. Призовників кожна мати пов’язує рушником.

Ведучий № 15

Використовують рушник і під час сватання.

Особливо любовно вишивали дівчата довгими зимовими вечорами сватальні, або плечові рушники, які сватам треба було подавати. Ще й судженого не знали, тільки долю загадували, мріяли, співаючи десь на вечорницях.

Гордістю кожної родини були божники, або покутники – рушники для образів. Для них брали найкраще полотно, гарно вибілене. Гарними були й кілкові рушники для прикраси картин, дзеркал, рамок з фотографіями. Кожен, хто заходив до хати, одразу міг оцінити роботу жінок і дівчат, дивлячись на ці рушники.

Ведучий № 16

Рушники мали й інше призначення:

• Утирачі – для рук, обличчя. Гостеві завжди окремий утирач подавали, воду на руки зливали, показуючи свою повагу до нього.
• Стирачі – рушники для витирання столу, лавок, посуду. Такі рушники могли прикрасити або непишним візерунком, або витканими кольоровими смужками, мережками.

Мені дуже подобається вірш Ірини Михайловської «Рушник»:

                            Дивлюся мовчки на рушник,

                            Що мати вишивала.

                            І чую: гуси зняли крик,

                            Зозуля закувала.

                            Знов чорнобривці зацвіли,

                            Запахла рута-м’ята.

                            Десь тихо бджоли загули,

                            Всміхнулась люба мати.

                            І біль із серця раптом зник,

                            Так тепло-тепло стало…

                            Цілую мовчки той рушник,

                            Що мати вишивала…

Ведучий № 17

Кобза – старовинний український народний струнно-щипковий інструмент. Кобза була досить поширеним інструментом кобзарів – українських народних співців музикантів (часто сліпих), які виконували свої пісні та думи про боротьбу українського народу з гнобителями, про його життя й побут у супроводі цього інструменту.

Поступово кобза вдосконалювалася. Наприкінці XVIII – на початку ХІХ століття у неї з’явилися додаткові струни. Так виник більш складний і досконалий інструмент – бандура, який поступово витіснив кобзу.

Ведучий № 18

Перші згадки про бандуру датуються XVI століттям, коли вона побутувала паралельно з кобзою. Тривалий час бандуру називали кобза, або кобза-бандура.

Бандура, як зазначають дослідники, нагадувала собою іспанську гітару і мала подібність до пандори, на якій грали грецькі рапсоди, оспівуючи подвиги своїх героїв.

До цього часу бандура – улюблений інструмент українського народу. Великою популярністю користуються на Україні капела бандуристів та численні самодіяльні ансамблі бандуристів.

Ведучий № 19

Ліра – старовинний народний струнно-клавішний смичковий музичний інструмент, на якому грали мандрівні лірники-сліпці. Подовжений човникоподібний корпус ліри має колесо, яке, обертаючись, торкається струн і примушує їх звучати. Звідси й, очевидно, друга назва – колісна ліра.

Волинка – народний духовий інструмент, що складається з міха і вставлених до нього двох-трьох трубок, в українській мові здобув ще такі назви: коза, дуда. Нині цей старовинний музичний інструмент використовують самодіяльні вокально-інструментальні ансамблі.

Музичні інструменти: коза, бугай, трембіта, бубун, троїсті цимбали.

Ведучий № 20

                            Є в світі зваби немалі,

                            Цікава стежка кожна…

                            Але до рідної землі

                            Забайдужитись не можна.

                            Люби, шануй, піднось до зір,

                            Її пісні і мову.

                            Нема солодшої, повір,

                            За неї пречудову.

                            Ген за рікою синіє гора,

                            В небі веселка розквітла казково.

                            Ніжно вплітається в гомін Дніпра

                            Добре і щире Шевченкове слово:

                            «І оживе добра слава,

                            Слава України

                            І світ ясний, невечірній

                            Тихо засіяє…

                            Обніміться ж, брати мої,

                            Молю вас, благаю!»

Ведучий № 21

Килимарство відоме з прадавніх часів і має цікаву історію. Воно було поширене й у стародавньому Римі, і в країнах Сходу. Було й на Русі.

З літописних джерел та археологічних досліджень відомо про наявність килимів у побуті слов’янських народів. На Україні майже в кожному селі ткали килими. Їх використовували в оздоблені житла, а крім того, вони мали й ритуальне призначення.

Окремим регіонам властиві свої орнаментальні та колористичні вирішення килима. Так, для Київщини, Полтавщини характерне розміщення рослинного орнаменту по всьому полю килима. На Поділлі композицію килима вирішено у вигляді стилізованих квітучих рослин у вазонах. У Карпатах – укрупнені мотиви геометричного орнаменту в поєднанні з гладенькими смугами.

Ведучий № 22

Вишивання – один із найдавніших видів декоративно-прикладного мистецтва слов’ян. Українська вишивка сягає своїм корінням у сиву давнину. З літописних джерел відомо, що слов’яни Придніпров’я пишно декорували свій одяг вишитими узорами. Традиція прикрашання одягу та предметів побуту набула подальшого розвитку в епоху Київської Русі.

Народні вишивки захоплюють нас досконалою композицією та різнобарвним колористичним вирішенням. У своїх роботах народні майстри відобразили одвічний потяг людини до краси, зв’язок з природою. Про це свідчать навіть назви швів: солов’їні очка, зерновий вивід, курячій брід, баранячі роги тощо.

Ведучий № 23

Протягом багатьох віків у кожного народу вироблялися певні методи виконання, колорит і характер орнаменту. Майже кожна область, кожний район, а часто й окремі села, з покоління в покоління, від матері до дочки надавали перевагу тому чи іншому узору та барвам. Тому за кольором, орнаментом, способом розподілу орнаменту на виробах, фактурою вишивки можна визначити місце її виготовлення.

На стенді представлені зразки вишивок, характерні для тих чи інших областей України. Ці роботи зроблені руками випускників, учнів та викладачів нашої рідної школи.

Нині педагогічний та учнівський колектив школи № 28 міста Києва, яку очолює директор Охріменко Наталія Миколаївна, працює над подальшим розширенням та вдосконаленням експозиції нашого музею українознавства.

На цьому екскурсія завершена. Дякуємо за увагу і бажаємо вам усього найкращого.

Екскурсію в музеї українознавства вели учні 10-А класу (члени лекторської групи), під керівництвом учителя української мови та літератури Т.М.Бехтір.

Під час проведення екскурсії використано сценки за творами Тараса Шевченка, які готували учні 6-А класу з учителем української мови та літератури О.І.Василенко, пісні у виконанні учнів 3-А класу (класний керівник С.В.Остропольська). 

Автор тексту екскурсії  Т.М.Бехтір.