Впровадження новітніх технологій у практику моделювання уроків, спрямованих на підвищення мовленнєвої культури школярів

Основною формою організації навчального процесу був і лишається урок. Досвід переконує, що урок – надзвичайно багатогранний процес педагогічної діяльності, найголовніше в ньому – єдність форми і змісту, реалізація цілей і завдань.

Кожне заняття несе певний обсяг інформації, проте лише від учителя залежить, скільки її можуть сприйняти й засвоїти учні, якими навчальними методами й прийомами при цьому потрібно скористатися. Якість уроків залежить від особистісного підходу до навчального процесу, взаємодії вчителя й учнів, духу творчості та інших чинників, що стимулюють навчальну діяльність.

Культура мовлення досягається не лише вивченням словесно-інтонаційних засобів, які притаманні мові для задоволення усіх потреб комунікацій, а й культурою мислення, культурою почуттів, адже без цього не буде логічності й виразності мислення, не буде передано яскравості й самостійності думки, глибини й щирості почуттів.

Проте жодному із стильових різновидів мовлення не потрібні вишукані фрази, штучні красивості – потрібна мудра простота й логічна переконаність, доступність, щира інтонаційна виразність. Наше сьогодення потребує ясності, простоти, переконливості думки, отже, і мовних засобів оформлення цієї думки.

"Головним завданням культури мовлення, - говорив В.І. Цимбалюк, - є формування навичок літературного мовного спілкування, засвоєння літературних мовних норм, оволодіння лексичним стильовим багатством рідної мови і не лише в письмовій, а й в усній формі."

Кожний із типів уроків сучасної класифікації дає можливість розвивати культуру мовлення учнів.

ТИПИ УРОКІВ

Застосовуючи новітні технології, розумію, що найважливіша ознака будь-якої технології – це системність взаємопов'язаних компонентів, тобто завдань, змісту, методів і форм навчання та результатів, які при цьому досягаються.

Дотримання ознак культури мовлення – важлива передумова ефективної комунікації.

У навчальному процесі я намагаюся враховувати механізм мовленнєвої діяльності і спираюся на нього під час добору технологій мовленнєвого розвитку школярів.

У школі готується майбутній громадянин – творець матеріальних і культурних цінностей, людина активної позиції. Грамотна, логічна, точна мова, уміння вибирати темп, тон мовлення, інтонацію бесіди, здатність не лише словом, а й його змістом, естетикою вплинути на слухача повинні бути внутрішньою потребою нашого сучасника.

Така потреба сформується, якщо протягом одинадцяти шкільних років перед учнем буде вчитель з високим рівнем культури мовлення. Не можна допускати помилок, як-от: відповідати по бажанню, по проханню старости, в доказ привести слова, по домовленості з паралельним класом, по ініціативі першокласників, по програмі, по плану, згідно наказу, не мішай, другим разом замість: за бажанням, на прохання, на доказ, за домовленістю, з ініціативи (за ініціативою), за програмою, за планом, згідно з наказом, не заважай, іншим разом тощо.

Зважаю на те, що впродовж моєї учительської діяльності багато слів змінило наголос, наприклад: родовúй відмінок, живóпис, зубóжілий, каталóг, індýстрія, металýргія, пóзначка, цемéнт, єретúк, áдресний (від áдрес) і адрéсний (від адрéса), експéрт і т.д.

Намагаюсь викорінювати з мовлення учнів юнацький жаргон: капєц, блін, кльово, обалдєть, класно, зрізатись та ін.

"Висока культура розмовного і писемного мовлення, добрі знання і чуття рідної мови, уміння користуватися її виражальними засобами, її стилістичною багатоманітністю – найкраща опора, найбільш надійна підмога і найбільш надійна рекомендація для кожної людини в її суспільному житті і творчій діяльності," – підкреслював В.В. Виноградов.

Пам'ятаючи, що культура мовлення виховується культурою розумовою, культурою мислення, людина прагне досягти належного рівня мовленнєвої культури, тому на все життя зберігає здатність учитися мови.

Для досягнення високого рівня культури мовлення необхідно:

1) постійно тренувати пам'ять, удосконалювати навички логічного мислення, ніколи не припиняти процес пізнання;

2) навчитися чути себе (навіть тоді, коли пишеш), слухати співбесідника, прислухатися до мовлення різних вікових, професійних, соціальних груп населення – учитися в них різноманітності мовлення;

3) багато читати з різних стилів, їх різновидів, з письменників різних епох і народів;

4) бездоганно засвоїти лексичні, граматичні, орфоепічні норми літературної мови, її правила, користуватися ними осмислено, творчо, володіти навичками відбору мовних засобів;

5) постійно стежити за новою довідковою літературою (словниками, правописними збірками, довідниками) з метою корекції набутих раніше знань відповідно до вимог часу;

6) дбати про змістовність, логічність, багатство та різноманітність мовлення, точність, виразність і доречність.