Підвищення рівня культури усного і писемного мовлення є однією з найактуальніших проблем сьогодення.

Сучасна лінгводидактика чітко розрізняє поняття «культура мови» і «культура мовлення».

Культура мови – розділ філологічної науки, що вивчає функціонування мови в суспільстві з погляду її нормативності й передбачає правила користування літературною мовою. Зіставлення різних форм усної й писемної мови, з’ясування норм літературної мови на всіх рівнях мовної системи (правильність вимови, лексико-фразеологічний матеріал, граматичні конструкції) дають можливість не тільки виявляти тенденції її розвитку, а й впливати на цей процес, сприяти реальному втіленню в мовній практиці норм літературної мови, проводити цілеспрямовану мовну політику. Культура мови – показник її унормованості, що визначається загальноприйнятими нормами.

Мовна норма – це відшліфований варіант вимови, наголошення слів, слововживання, формотворення, побудови словосполучень та речень.

Культура мовлення – дотримання мовних норм вимови, наголосу, слововживання та побудови висловів; нормативність, літературність усної й писемної мови, що виражається в грамотності, точності, ясності, чистоті, логічній стрункості.

Критерій точності мовлення – його відповідність думкам того, хто говорить чи пише, правильний вибір мовних засобів для адекватного вираження змісту висловлення.

Критерій ясності мовлення – його дохідливість і доступність для тих, кому воно адресоване.

Критерій чистоти мовлення – його незасміченість позалітературними елементами (діалектизмами, професіоналізмами, жаргонізмами тощо), доречність використання в ньому певних мовних засобів у конкретній ситуації мовного спілкування.

Дотримання цих критеріїв допомагає удосконаленню культури мовлення учнів на уроках української мови та літератури.

Культура мови починається з самоусвідомлення мовної особистості. Вона зароджується та розвивається там, де носіям національної літературної мови не байдуже, як вони говорять і пишуть, як сприймається їхня мова в різному суспільному середовищі та контексті інших мов.

Культура мовлення – це система вимог, регламентацій стосовно вживання мови в мовленнєвій (усній чи писемній) діяльності; загальноприйнятий мовний і мовленнєвий етикет.

Мовний етикет – загальномовне явище, яке характерне для всіх стильових різновидів української мови.

Мовленнєвий етикет – це національно-специфічні правила мовної поведінки, що реалізуються в системі стійких формул і висловів, рекомендованих для використання в різних ситуаціях ввічливого спілкування зі співбесідником, зокрема під час вітання, висловлення подяки, звертання, знайомства, прощання, тощо.

У «Програмі для загальноосвітніх навчальних закладів «Українська мова» 5-11 класи» передбачено на кожному уроці роботу над культурою мовлення учнів, а також зазначено: «Культуру мовлення цікавить те, як той, хто говорить або пише, користується мовленням для певної мети спілкування, тобто якісною оцінкою текстів (висловлювань)».

Удосконаленню культури мовлення учнів на уроках української мови й літератури сприяють такі види робіт:

• робота з текстом. Допомагає розрізненню літературної лексичної норми та ненормативної лексики (вульгаризмів), русизмів;
• складання усних і писемних висловлювань на певну соціокультурну тему з використанням власного життєвого досвіду відповідно до визначеної комунікативної мети;
• складання діалогів, монологів, текстів певного типу та стилю мовлення відповідно до навчальної й комунікативної мети, висловлюючи своє ставлення до предмету мовлення;
• вправи лексичні на добирання синонімів, антонімів, омонімів, паронімів, фразеологізмів, прислів’їв і крилатих висловів з метою усунення типових учнівських помилок: тавтології, багатослів’я, вживання слів у невластивому для контексту значенні тощо;
• редагування окремих словосполучень, речень, текстів;
• правильне інтонування речень, наголошення слів;
• робота з таблицями: «Вербальні етикетні засоби спілкування», «Невербальні етикетні засоби спілкування», «Загальні риси культури ділового, художньо-етичного, побутового спілкування»;
• робота з різними словниками.