 Конспекти відкритих уроків з української літератури в 11 класі
Специфіка драматичного роду літератури полягає в тому, що життя відображається в ньому через висловлювання та дію образів-персонажів. Словесний образ автора тут не має таких широких можливостей безпосереднього впливу на читача, як в епосі.
У ремарках авторська мова відіграє допоміжну роль.
Читання драматичного твору вимагає значно більшого напруження фантазії, уявлення, ніж читання твору епічного, і це іноді ускладнює його сприймання учнями.
Драматичний твір розрахований на постановку на сцені, п’єса доповнюється грою артистів, оформленням спектаклю – декорацією, музикою, світловими ефектами. По суті, він сприймається вповні лише в єдності з іншим видом мистецтва – театром.
Вашій увазі пропонується збірка, у якій представлені конспекти уроків з драматургії:
- Микола Гурович Куліш. П’єса «97»
- Микола Гурович Куліш. «Мина Мазайло»
- Повторення та узагальнення вивченого за творчістю І.А. Кочерги («Свіччине весілля», «Ярослав Мудрий»). Самобутність драматургії письменника та її значення
- Олексій Федотович Коломієць. П’єса «Дикий Ангел»
- Ярослав Михайлович Стельмах. «Синій автомобіль»
Скачати можна за посиланням: https://ukrainochka.at.ua/konspekty/Dramaturgia11class_.pdf
СКАЧАТИ
Видатний український драматург І. Кочерга писав: «Коли у творі немає конфлікту, сутички сил, боротьби – це не п’єса».
Драматичні твори поділяються на жанри. В основу поділу покладено характер конфлікту. Визначають три види (жанри) драматичних творів: власне драма, комедія, трагедія.
Власне драма – це драматичний твір, в основу якого покладено соціальний, історичний чи побутовий конфлікт (М. Куліш «97», І. Кочерга «Свіччине весілля», «Ярослав Мудрий», О. Коломієць «Дикий Ангел»).
Комедія – це драматичний твір, у якому викриваються та висміюються недоліки суспільного життя та негативні риси характеру персонажів (І. Кочерга «Майстри часу», І. Карпенко-Карий «Сто тисяч», «Хазяїн», М. Куліш «Мина Мазало»).
Трагедією називається драматичний твір, в основі якого лежить особливо напружений, непримиренний конфлікт, що найчастіше закінчується смертю головного героя або героїв. У трагедії стикаються сильні характери, великі пристрасті. Вона відзначається піднесеністю дії, яка будується навколо важливих суспільних проблем (І. Карпенко-Карий «Сава Чалий», Леся Українка «Камінний господар»).
Від трагедії драма відрізняється більшою конкретністю відтворення життя, меншим масштабом подій, менш значимим суспільно конфліктом.
У «чистому вигляді» види і жанри літератури майже не зустрічаються. Так, у трагедії можуть бути елементи комедії, у драмі – трагедійні моменти, так само, як в епічних творах є ознаки драми або лірики.
При вивченні драматичних творів у 11 класі варто наголошувати на поетиці символізму творів Івана Кочерги. Символи виступають як семантичні ключі до розуміння змісту його творів. У них обігруються символи світла («Свіччине весілля»), часу («Ярослав Мудрий», «Майстри часу»), глухого кута («Марко в пеклі»), млинового жорна й алмазу («Алмазне жорно»). Ці твори попереджали про небезпеку, що постане, якщо розбудити в масах руйнівні інстинкти.
На особливу увагу вчителя також заслуговують поради відомого науковця-методиста Ольги Слоньовської щодо праці над колоритними прізвищами героїв драматичних творів. Зокрема за драмою М. Куліша «97».
«Смик – він і тому Смик, що смикається, кричить, спонукає, вдає бурхливу діяльність, з якої користі мало.
Копистка (дерев’яна лопатка) – знаряддя в руках радянської влади, до того ж знаряддя неоковирне та примітивне. Гиря й Годований – яскравий приклад чогось суттєвого, солідного, важкого, багатого, вгодованого, ситого».
Така робота сприяє кращому запам’ятовуванню учнями героїв твору.
Прикладом фантастичних п’єс можуть бути «Син сови» Євгена Крапевича, «Радій» Мирослава Ірчана, «Марко в пеклі» Івана Кочерги.
До середини 30-х років ХХ століття драматургія оновлювалася, наповнювалася змістом. А пізніше наступив новий її етап. У зв’язку з партійним тиском і розгромом українського мистецтва в драматургії розпочалася довга й затяжна криза.
Серед найпоширеніших п’єс воєнного часу – «Хрещатий яр» Любомира Дмитерка, «Професор Буйко» Якова Бама, «Шлях на Україну» Олександра Левади, «Мужицький посол» Леоніда Смілянського. У цих драматичних творах помітним є поєднання художнього узагальнення й документальності.
У п’єсі Олександра Корнійчука «Фраст» порушено актуальні питання методів ведення війни, значення воєначальника в армії.
П’єса Івана Кочерги «Ярослав Мудрий» висловлювала ідею згуртованості національних сил і створення могутньої держави.
Одразу після війни розгорнулася кампанія проти українських письменників, спровокована партійними постановами про літературу та мистецтво.
Серед них була «Про репертуар драматичних театрів УРСР і заходи щодо його поліпшення».
Хоч письменники й були заручниками системи й змушені були її прославляти, все ж суголосно часові з’являється сатирична комедія Василя Минка «Не називаючи прізвищ», де змальовано бюрократизм, духовну убогість чиновництва.
Глибокопсихологічна драма Юрія Яновського «Дочка прокурора» порушувала тему виховання дітей, відповідальності батьків за їхні вчинки й долю.
У 60-90-х роках ХХ століття українська драматургія розвивалася з оновленням проблематики, жанрового розмаїття та зображально-виражальних засобів моделювання світу та людини.
З’явилися драматичні твори, у яких не було схематизму, поверхневого змалювання дійсності. У центрі уваги драматургів – різноманітні теми й конфлікти: добра і зла, правди і кривди, людини і космосу, спадкоємності поколінь, моральних пошуків, героїзму народу в роки Великої Вітчизняної війни, роль митця в суспільстві, науково-технічного прогресу й духовності, гуманізму й антилюдяності.
Тематичне багатство, конфлікти, дійові особи зумовили жанрове розмаїття п’єс. Широкий резонанс викликала трагедія «Фауст і смерть» Олександра Левади. Вона була написана напередодні польоту людини в космос.
Драми на історичну тематику: «Марина Чурай» Івана Хоменка, «Де тирса шуміла» Анатолія Шияна, «За Сибіром сонце сходить» Миколи Зарудного.
Драматичні поеми: «Сніг у Флоренції», «Дума про братів неазевських» Ліни Костенко, в яких історія розглядається крізь призму сучасності.
П’єси-портрети присвячені Тарасу Шевченку й Лесі Українці. Драма Юрія Щербака «Стіна» змальовує взаємини Тараса Шевченка і княжни Варвари Рєпніної.
Героїко-романтичні п’єси: «Дума про любов», «Зачарований вітряк» Михайла Стельмаха, «Голубі олені», «Кравцов» Олексія Коломійця.
Комедії: «Маестро, туш!» Миколи Зарудного, де митець розвінчував радянську показуху, окозамилювання. «Людина на воротях» Володимира Дрозда змальовує сучасного міщанина-користолюбця.
Камерна драма. Представники: Валерія Врублевська «Кафедра», Лариса Хоролець «Мені тридцять».
У драмі «Кафедра» події відбуваються на кафедрі столичного вишу. Крізь призму взаємостосунків кафедралів, їх світу, уподобань, кар’єрних прагнень і нечесних способів досягнення мети змальовано дію антигуманних явищ, що заполонили суспільство. Це добір кадрів за протекціоналізмом, їхні непрофесіоналізм, пристосуванство, підлабузництво. Драматург оголила негативні явища, викриваючи тих керівників, які «знищують таланти, ставлять на їхнє місце сірість та бездарність, слухняну й таку, що стає гальмом на шляху до прогресу». Живучість типів своєї драми підкреслила авторка в інтерв’ю: «Нездари і непрофесіонали, як і раніше, жирують, хабарництво непереможно квітне, чиновники плодяться у неймовірній кількості».
Великим «майстром діалогічної форми виразу» назвав Леонід Барабан драматурга Ярослава Стельмаха. Перечитуючи драматичний доробок Я. Стельмаха, переконуєшся в його далекоглядності, у вмінні окреслити найболючіші проблеми сьогодення. На особливу увагу заслуговують його п’єси: «Драма в учительській», «Провінціалки», «Синій автомобіль».
У сучасній драматургії поширилася нова жанрова форма – монодрама.
Монодрама – це жанровий різновид драми для одного актора, який за допомогою монолога-сповіді розкриває світорозуміння і долю персонажа.
У ХХІ столітті молоді драматурги (Наталя Ворожбит, Леся Демська, Юрій Данилюк, Анатолій Дністровський, Олена Клименко, Неда Неждана та інші) шукають нові форми і прийоми моделювання дійсності, шукають нові мистецькі ідеї, образи, стильові манери.
Які ж особливості вивчення драматургії в школі? Драматичний твір треба більше читати вголос, читати по-особливому, не так, як епічні чи ліричні твори. Потрібно, щоб під час читання п’єси старшокласники уявляли себе глядачами, могли поділитися враженнями від прослуханого.
Під час читання є можливість докладно простежити за розвитком драматичної дії, виявити обставини й мотиви поведінки дійових осіб. Крім того, голосом можна виразніше передати підтекст драматичного слова, який у звучанні читця збагачується інтонаційно. Важливо під час уроку практикувати організоване читання за ролями, інсценізацію окремих уривків.
Під час аналізу драматичних творів учні легше засвоюють зовнішні ознаки драми (відсутність автора-оповідача, діалогічна форма викладу, поділ п’єси на дії та яви, ремарки).
Учителю ж варто більше уваги звертати на суть драматичної дії, драматичний конфлікт, драматичні характери, бо вони даються учням важче.
Відвідування театральних вистав, організація драмгуртка в школі сприяють естетичному вихованню школярів, формуванню в них художнього сприйняття драматичного твору.
| 
